виконав: Письменний О.А.
Об'єктом дослідження є інвестиційні проекти, що пропонуються інвестору, зокрема, проекти технічного переозброєння вугільних підприємств.
Метою роботи є удосконалення методів оцінки ефективності інвестиційних проектів технічного переозброєння вугільних підприємств.
У рамках даної роботи була досліджена поточна ситуація в економіці України, була розглянута ситуація у вугільній промисловості, розглянуті можливі джерела інвестицій у вугільну промисловість, та виділені найбільш привабливі з них, проаналізовані існуючі методи оцінки ефективності інвестиційних проектів, розроблені рекомендації по їх застосуванню на практиці, розглянуті основні методи урахування ризику у існуючих методах оцінки.
В даний час економіка України знаходиться в кризовому стані , тому необхідно розробити шляхи виходу економіки з кризи. Одним з основних шляхів виходу є збільшення обсягу і підвищення ефективності інвестицій у національну економіку. У той же час, за оцінками експертів , інвестори піддаються дуже високому ризику при фінансуванні українських проектів, що обумовлює зростання їхніх вимог до якості розроблення національних інвестиційних проектів. Отже, необхідно збільшити привабливість національної економіки, регіонів, окремих підприємств для вкладення інвестицій. Тому встає питання про розробку методики оцінки ефективності інвестиційних проектів, яка б підходила для перехідної економіки України.
Тому метою даної роботи є розглядання методів оцінки ефективності інвестиційних проектів у технічне переозброєння підприємств у вугільній промисловості і пристосування цих методів до економіки України.
У даній роботі виконаний аналіз поточного стану у вугільній промисловості, обгрунтована необхідність розвитку вугільної промисловості України, розглянуті основні джерела інвестицій у вугільну промисловість.
Розглянуто методи оцінки ефективності капітальних вкладень, які застосовувалися в планово-адміністративній економіці і, які використовуються у економічно розвинутих країнах з ринковими умовами, обрані найбільш точні з них, розгляне ні їх переваги і недоліки, і розроблений ряд рекомендацій по їхньому використанню на практиці. У той же час розглянуті методи оцінки факторів ризику і інфляції в умовах невизначеності і можливість їхнього урахування при розрахунку економічної ефективності інвестиційних проектів.
Сьогодні Україна переживає глибокі трансформаційні процеси переходу від старої планово-адміністративної економіки до ринкової. При цьому однією з найважливих проблем є капіталовкладення в економіку країни. Тепер, коли старі підприємства не можуть ефективно працювати в новій ситуації, а нові ще не змогли набрати належного обороту, необхідно корінним образом змінити відношення до інвестиційно - інноваційному процесу. При цьому головним питанням стає правове урегулювання цієї проблеми на загальнодержавному рівні. Досі не врегульоване питання про іноземні капіталовкладення в нашу країну. Нестійке положення національної валюти, непостійність нормативної бази, широке поширення сфер впливу тіньової економіки, корумпованість державних чиновників все це і багато чого іншого відштовхує не тільки іноземних інвесторів, але і резидентів нашої країни від проведення розширеної інвестиційної політики. Переломним моментом може стати проведення з боку держави науково обгрунтованої інвестиційно - інноваційної політики держави.
Саме вона визначає реальні джерела, напрями, структуру інвестицій, здійснення раціональних і ефективних заходів для виконання загальнодержавних, регіональних і місцевих соціально-економічних і технологічних програм, відтворювання процесів на макро- і мікроекономічному рівнях. У той же час, необхідно створити сприятливий інвестиційний клімат, з метою більш широкого залучення, нарівні з внутрішніми, іноземних інвесторів на взаємовигідних умовах.
Загальновідомо, що ефективне реформування економіки будь-якої країни, її структурні перетворення з якісним оновленням товаровиробництва, ринкової і соціальної інфраструктури, формування сучасної і майбутньої конкурентоспроможної середи немислимі без відповідних капіталовкладень, розробки і здійснення науково обгрунтованих програм і конкретних проектів трансформацій, їх моделювання по оцінному критерію приросту реального ефекту збільшення ВВП і НД з розрахунку на душу населення. У цьому, власне, і полягає суть економічної стратегії і тактика державних дій для досягнення стійкого розвитку, формування і відтворювання ресурсного потенціалу - необхідних матеріальних (включаючи природні), фінансових і трудових ресурсів [1].
Потрібно зазначити, що розраховувати кожній країні виключно на власні ресурси забезпечення соціально-економічного розвитку сьогодні вже неможливо. На те і існують міжнародний розподіл праці, глобалізація світової економіки, вибір кожним своєї ніші в конкуренції на міжнародних ринках. Взаємовигідний товарообмін на еквівалентних принципах покликаний, у величезних масштабах, доповнювати процеси ресурсо- і товарозабезпечення внутрішніх потреб населення кожної держави. Мова йде про моделювання раціонального вибору пріоритетів кожною країною в умовах справжньої ринкової лібералізації [1]. Нажаль, її насправді ще не існує, хоч на словах вона широко пропагандується і рекламується тими могутніми міжнародними силами, які під виглядом повної ринкової лібералізації так званого вільного ринку концентрують у себе світовий капітал, в тому числі і з економічно слабих країн. Тим самим на загальнопланетарному рівні відповідно збільшується розрив у рівнях життя народів, груп економічно могутніх і економічно відсталих країн. Деякі з них (за оцінками міжнародних експертів) відстали не тільки від країн-лідерів світового прогресу, але і від середньорозвинуних країн назавжди, вже втративши інвестиційні можливості власного внутрішнього відтворювання. Зовнішня "фінансова допомога" переважно зводиться до кредитної заборгованості ("боргової ями"), з якої немає іншого виходу, як розраховуватися природними сировинними ресурсами по бросових цінах. Про цінову еквівалентність і економічну справедливість тут нема і мови.
Без надійних капіталовкладень, гарантованих прибутками від оновлених і знову створених виробництв, тобто від тих же відтворюваних процесів, неможливо забезпечувати створення і впровадження новітніх технологій, систем сучасної організації і управління товаровиробництвом і збутом продукції, розвиток ринкової інфраструктури, інформатизацію суспільства і т. д. Ці фундаментальні основи для забезпечення конкурентоспроможності національного товаровиробництва, без чого не може бути і успішної інтеграції нашої країни в Європейське співтовариство.
Складні відтворювальні процеси відбуваються виключно на базі інвестування. Чим воно активніше, тим стрімкіше темпи відтворювання і ефективних ринкових перетворень. Однак аналіз динаміки капіталовкладень в Україні свідчить, що в останні роки інвестиційна активність падає. Так, за період 1991 1998 рр. об'єми капіталовкладень в її економіку поменшали в порівнянні з 1990 р.: у 1991 р. на 7,1%, 1992 р. - на 41,4%, 1993 р. - на 47,5%, 1994 р. - на 59,3% [2], 1995 р. - на 70,9%, 1996 р. - на 77,3%[3], 1997 р. - на 79,3%, у 1998 р. - на 79,2%. Питома вага інвестицій по підприємствах і організаціях різних форм власності у 1998 р. склала: приватної 8,5%, колективної 42,8%, державної 48,3%. Іноземні інвестиції по показнику фактичних вкладень склали в 1995 і 1996 рр. по 5 млн. грн., а в 1997 р. лише 4 млн. грн. Особливо різкий спад інвестицій відбувався в невиробничій сфері. Навіть в 1998 р. тут об'єм капіталовкладень поменшав ще на 8,6% проти 1997 р. Скорочуються також об'єми інвестицій в створення ВВП. Так, якщо в 1990 р. частка цих інвестицій становила 23%, то в 1995 р. - 15,1%, 1996 р. - 15,4%, 1997 р. - 11,4%. Тенденція до скорочення об'ємів капіталовкладень в ВВП негативно впливає і на розміри національного багатства країни. Потрібно зазначити, що і в приватному секторі, що охоплює також тіньову економіку, де, по непрямих розрахунках, звертається біля 50% усього грошового капіталу держави, частка внутрішніх інвестицій в 1998 р. становила тільки 8,5%, тобто "тіньовий сектор" бере пасивну участь в інвестуванні виробничих програм.
Інакше кажучи, заволодівши левовою часткою грошової маси, цей сектор вельми мляво займається розвитком товаровиробництва. Його економічні інтереси зосереджені на короткостроковому торгово-грошовому обороті, обминаючи вирішальну відтворювальну функцію. Така інвестиційна політика в умовах економічної кризи ні в якому разі не відповідає стратегічним інтересам держави, її суб'єктів господарювання. Навіть досить обмежені валютні ресурси працюють не в національних інтересах, а на користь економічно розвинених країн.
Таке ж загрозливе положення з інвестиціями в основні фонди. Аналіз, що в 90-е роки їх об'єм систематично знижувався (див. табл. 1.1) і скоротився в 5 разів. Зменшення об'ємів інвестицій продовжується: за I квартал 1999 р. інвестиції за рахунок всіх джерел фінансування становили 1861 млн. грн., що на 16,5% нижче в порівнянні з I кварталом 1998 року. За I півріччя із загального об'єму бюджетних інвестицій в 1715 млн. грн. засвоєно 381 млн. грн., тобто 22,2% річних об'єми [4].
Таблиця 1.1 - Об'єм капітальних вкладень в основні фонди України (в порівнянних цінах)
|
|
|
|
| |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Значне скорочення об'ємів інвестицій супроводжується і іншими негативними явищами. Відомо, що нормативи амортизаційних відрахувань, по яких створюється амортизаційний фонд, не забезпечують навіть простого відтворювання основних фондів. Але і це джерело інвестицій не використовується повністю. Так, в 1997 р. об'єм амортизаційних відрахувань становив 13,3 млрд. грн., а об'єм капітальних валових вкладень 11,6 млрд., тобто значна частина амортизаційних відрахувань використана не за призначенням [5]. За I півріччя 1999 р. від централізованих амортизаційних відрахувань направлено в державні інвестиції 289 млн. грн., що становить 25,6% річного об'єму.
Дуже незначна частка прибутків господарських організації капіталізується в інвестиції, мало впливає на об'єм інвестицій довгострокове кредитування комерційних банків, не впроваджується іпотечне кредитування, систематично знижується частка державних централізованих джерел фінансування інвестицій (в 1990 р. вона становила 27%, а в 1997 р. поменшала до 8%)2. Здійснення інвестиційної стратегії ускладнюється тим, що співвідношення між інвестиціями і ВВП з 1990 р. гіршають: в 1997 р. об'єм ВВП в порівнянні з 1990 р. скоротився в 2,5 рази, а інвестицій в 5 раз [5].
Отже, стартові умови для необхідного нарощування об'єму інвестицій в країні вельми несприятливі.
Динаміка об'ємів інвестицій значною мірою залежить від стану інвестиційного клімату - сукупності політичних, економічних, соціальних і правових умов, сприяючих інвестиційній діяльності вітчизняних і іноземних інвесторів. Сприятливий інвестиційний клімат включає захист інвестора від інвестиційних ризиків.
Важливими чинниками, що формують інвестиційний клімат держави і що забезпечують подолання або зниження ризиків для інвесторів в Україні, є: рівень розвитку продуктивних сил і стан ринку інвестицій; правове поле держави; політична воля всіх гілок влади; стан фінансово-кредитної системи; статус іноземного інвестора; інвестиційна активність населення [6]. Існує три основних напрямки формування інвестиційного клімату в Україні: законодавче визначення державної інвестиційної і інноваційної політики, залучення до активної інвестиційної діяльності всіх форм господарювання; напрямок обмежених інвестиційних ресурсів на реалізацію пріоритетних першочергових програм загальнодержавного і регіонального рівнів: створення високотехнологічних і конкурентоспроможних виробництв для майбутнього прогресу. Потрібно також звернути увагу на відповідність соціальної інфраструктури потребам інвесторів [7].
Як вже відмічалося, об'єм інвестицій в Україні щорічно меншає, і це є свідченням несприятливого інвестиційного клімату по відношенню, як до вітчизняних, так і до іноземних інвесторів, адже його створення в країні вимагає надзвичайних зусиль і тривалого часу.
Проведені дослідження показують, що, крім несприятливого інвестиційного клімату, існують значні недоліки в роботі по залученню іноземних інвесторів, для чого нашим компаніям-реципієнтам треба враховувати інтереси і ділові підходи представників компанії-донорів. Іншою перешкодою в розвитку інвестування є часта непорядність керівництва компанії-реципієнта: щедрі обіцянки при укладенні угоди ("спокушення партнера") і спроби обібрати його в майбутньому. Тому, нарівні з іншими заходами по створенню сприятливого інвестиційного клімату, треба серйозно враховувати вимоги до порядності у ділових відносинах.
Втрати ефективності іноземних інвестицій в країні виникають не тільки від умисного порушення діючих договорів і законодавства з боку чиновників приймаючої сторони, але і від незнання відповідних договорів і нормативних документів. Якщо у часи СРСР всі договори із зарубіжними партнерами регулярно публікувалися в спеціальних державних виданнях, то в роки незалежності України така практика припинена. Сьогодні в Україні великою проблемою є відсутність інформованості, передусім, осіб, що ухвалюють рішення, проте, якими можуть бути довгострокові наслідки їх дій. Договори, що стосуються економіки, торгівлі, взаємного захисту інвестиції, уникнення подвійного оподаткування, регулярно не публікуються, хоч саме вони містять зобов'язання України в області економіки, інвестицій, оподаткування.
Висновки: підводячи підсумки вищесказаного, необхідно зазначити, що сьогодні в Україні відбувається процес зниження об'ємів капітальних вкладень. При цьому інвестиційний клімат можна охарактеризувати як незадовільний, непривабливий з боку іноземних і вітчизняних інвесторів. Це зумовлене багатьма чинниками, такими як: нестійкість економіки загалом, недосконалість нормативної бази, низький рівень ділової культури вітчизняних підприємців, великий об'єм неплатежів, низька рентабельність і привабливість основних галузей промисловості, і багато чого іншого. На даному етапі, необхідно корінним образом змінити відношення держави до інвестиційно - інноваційному процесу. Оскільки саме він здатний вивести економіку з кризи, поліпшити приріст показників валового національного продукту і національного доходу. При цьому більшість підприємств потребують капітального вкладення коштів, ця проблема стоїть у них на першому плані.
Можливі варіанти рішення цих задач повинні мати в своєму складі наступні напрями: законодавче визначення державної інвестиційної і інноваційної політики, залучення до активної інвестиційної діяльності всіх форм господарювання; напрямок обмежених інвестиційних ресурсів на реалізацію пріоритетних першочергових програм загальнодержавного і регіонального рівнів: створення високотехнологічних і конкурентоспроможних виробництв для майбутнього прогресу. Як додаткові заходи можна передбачити легалізацію тіньового капіталу, який допоможе збільшити грошовий обіг, а потім і товарний. Це призведе до пожвавлення економіки загалом, а значить і підвищення привабливості наших вітчизняних підприємств для інвестування на інвестиційних ринках.
У даній дослідницькій роботі об'єктом дослідження є вугільне підприємство, тому для початку необхідно розглянути стан вугільної промисловості України. Основні показники роботи вугільної промисловості України наведені в таблиці 1.2.
Таблиця 1.2 - Показники роботи вугільної промисловості України [ 8 ]
| 1990 | 1991 | 1992 | 1993 | 1994 | 1995 | 1996 | 1997 | 1998 | 1999 | ||
| Видобуток вугілля | тис.т | 164811 | 135620 | 133595 | 115744 | 94441 | 83599 | 71665 | 75904 | 76156 | 81047 |
| Добове навантаження: |
т/сут | 311 454 |
271 418 |
281 432 |
258 399 |
230 346 |
242 355 |
244 357 |
289 421 |
312 463 |
353 547 |
| Середньодіюча кількість КМВ | шт | 605 | 610 | 598 | 577 | 554 | 484 | 428 | 385 | 337 | 306 |
Як видно з таблиці, в останні роки намітилася тенденція до росту видобутку вугілля. Вперше за останнє десятиліття річна програма по видобутку вугілля в 1999 році виконана на 101,3%; понад установлене завдання добуто більш 1 млн. т. вугілля; приріст видобутку до 1998 року склав біля 5 млн. т, або 6,5%. Поліпшено ряд інших економічних показників. Особливо добре працювали шахти, що добувають коксівне вугілля: вони виконали завдання на 109,7%, проте енергетичного вугілля добуто 46,2 млн.т, програма виконана на 95,8%. Які ж складові росту видобутку в 1999 р ? Аналіз показує, що з 4,93 млн. т прирощеного обсягу 2,43 млн.т (більш 49%)-це скорочення втрат від страйкового руху, що різко знизився. Зріст обсягу вугільної маси в розмірі 648,4 тис.т потрібно віднести за рахунок погіршення якості добутого вугілля на 0,4%. Тому інший обсяг приросту видобутку був отриманий за рахунок збільшення навантаження на очисні забої, особливо обладнані механізованими комплексами, підвищення питомої ваги видобутку з КМВ. [9]
Висновки. 1999 рік , хоча і був успішним по видобутку вугілля , переломним у вугільній промисловості України не став по таких причинах:
У зв'язку з цим у вугільній промисловості повинний бути вирішений ряд задач. Зокрема, необхідно: припинити скорочення фронту очисних робіт , зробивши особливий упор на підготовку нових лав, на збільшення обсягів і темпів проходки, поліпшити якість що добувається вугілля; створити нормальну соціальну обстановку в галузі і припинити відтік робітників.
В даний час положення в паливно-енергетичному комплексі дуже важке. насамперед це пов'язано з відсутністю в Україні запасів нафти і газу в достатній кількості для вироблення електроенергії . У той же час вугілля для України є головним енергоносієм, доля якого серед усіх запасів енергоресурсів країни складає 95,4%. Ресурси вугілля в Україні складають 117,2 млрд.т (за станом на 01.01.1999 р.), з них 45,8 млрд.т - розвіданих балансових запасів , у тому числі 32,1 млрд.т - запаси вугілля енергетичних марок. [10]
Деякі засоби масової інформації, телебачення, а також деякі автори повели кампанію проти вугільної галузі. Не покращувати стан шахт, техніки безпеки, підвищувати рівень видобутку, а закривати шахти і Донбас у цілому.
Ніхто не заперечує проти закриття шахт, що відпрацювали свої запаси, і з низькими техніко-економічними показниками. Крім того, деякі піднімають питання про нерентабельність вугільних підприємств. Хоча в усьому світі вугільна промисловість не рентабельна і дотується з бюджету. Наприклад, Великобританія , яка має значні запаси нафти і газу в шельфі моря, закривала вугільні шахти протягом 30 років, витративши понад 40 млрд. $ США, вирішивши при цьому комплексно всі соціальні і технічні проблеми. Передові капіталістичні держави не тільки не звертають вуглевидобуток, а вживають заходів до його розвитку посиленими темпами ,оскільки запаси рідких і газоподібних видів палива (нафти і газу ) обмежені. Твердим же паливом, у тому числі і вугіллям, світове товариство при сучасних обсягах видобутку забезпечено на сторіччя. У той же час криза в паливно - енергетичному комплексі негативно впливає на національну безпеку України, і виведення ПЕК із кризи справа першорядної важливості.
Виходячи з вищенаведених причин можна зробити такі висновки:
Всі джерела інвестицій поділяються на власні (внутрішні) і зовнішні. До власних джерел інвестицій відносять:
До зовнішніх джерел інвестицій відносять:
Лізинг - форма кредитно-фінансових відношень, що складає в довгостроковій оренді промисловими, транспортними й іншими підприємствами машин і устаткування або в підприємств, що виробляють їх, або у спеціально створених лізингових компаній. У лізинговій угоді крім зазначених сторін беруть участь також страхові компанії, комерційні або інвестиційні банки, здатні мобілізувати необхідні для цього кошти у фінансування операцій.
Як відомо, використання внутрішніх джерел (самофінансування) має ряд переваг:
Можливості фінансування за рахунок амортизаційного фонду визначають чинною системою амортизації. Введення нової системи амортизації не забезпечило поліпшення умов відтворення. В даний час на вугільних підприємствах амортизаційні відрахування не є джерелом інвестицій. Тому що основні фонди активної частини на вугільних підприємствах, відповідно до прийнятої в Україні системи розрахунку амортизації, відносяться до третьої групи з установленою річною нормою амортизації на рівної 15%, що відповідає періоду амортизації 6-7 років, а термін експлуатації основних фондів дорівнює 1-2 роки. Отже, устаткування зношується набагато швидше, аніж нараховується знос. Тому сьогодні фонд амортизаційних відрахувань далеко не задовольняє потреб вугільних підприємств у розвитку. Крім того, використання тільки внутрішніх джерел навіть в умовах стабільності економіки знижує ефективність власних засобів підприємства. Для зміни ситуації необхідно переглянути встановлені норми амортизації або застосовувати інші методи амортизації (наприклад, кумулятивний метод, подвійної регресії).
Розглянемо тепер перспективи застосування позикових коштів у якості інвестицій. Основою залучення цього джерела являється не участь власників фінансових коштів в інвестиційних процесах, а кредитні відносини, що призводять до додаткових витрат за рахунок оплати відсотків і зниженню прибутку. Використання позикових джерел має свої переваги і недоліки.
Основною перевагою є те, що використання позикового капіталу призводить до підвищення ефективності власного капіталу. Водночас, використання позикового капіталу здійснюється на платній основі і призводить до збільшення витрат на виробництво в зв'язку зі збільшенням собівартості на розмір виплати відсотків за кредит, підвищує залежність підприємства від зовнішнього середовища, нестійкість і ступінь ризику. У той же час для вугільних підприємств кредити недоступні, тому що банки пред'являють високі вимоги до позичальників, занадто великі процентні ставки по довгострокових кредитах, а практично усі шахти збиткові і не приносять прибутку, тому кредити можуть використовуватися у виняткових випадках.
Найбільше перспективним інструментом залучення інвестицій у вугільну промисловість є лізинг. є У той же час лізинг для України є не традиційною формою фінансування. В даний час у світовій практиці лізинг розвивається надзвичайно високими темпами, особливо в США, Канаді, Західній Європі і Японії. У зазначених країнах питома вага капітальних вкладень через лізинг у загальній сумі складає 10-30%.[11] Україна має малий досвід лізингових операцій, але обсяги інвестицій в економіку країни за допомогою лізингу зростають. Вже створені необхідні правові умови розвитку лізингу: Закон "ПРО лізинг", "Інструкція з бухгалтерського обліку лізингових операцій", "Положення про організацію бухгалтерського обліку і звітності в Україні", "Інструкція з бухгалтерського обліку балансової вартості груп основних фондів".
У вугільній промисловості лізинг не знайшов належного застосування через низькі кредитоспроможність банків і платоспроможність підприємств, через високі відсотки за кредит (більш 60% у рік). Шахти збиткові, тому щорічно з бюджету виділяються кошти державної підтримки галузі, у тому числі і на технічне переозброєння. Проте цих коштів явно недостатньо, а збільшення їхньої кількості практично неможливо. Це пояснюється тим, що потреба у відновленні основних фондів значно перевершує навіть річний бюджет країни.
Як показав досвід зарубіжних країн і інших галузей народного господарства, в умовах економічної кризи важливим засобом збільшення виробництва і продажу нової техніки, відновлення парку устаткування, підвищення продуктивності праці служить лізинг. У той же час широке поширення у світовій практиці лізинг одержав завдяки перевагам, що даються суб'єктам угоди. З погляду лізингоотримувача переваги наступні [12]:
Проте, не дивлячись на усі вищенаведені переваги, у даний час застосування лізингу в масштабах усієї галузі і держави неможливо, тому що в тільки передбачається створити в галузі державний лізинговий фонд на придбання вітчизняної гірської техніки. Формування державного лізингового фонду передбачається здійснювати за рахунок засобів: держбюджету, призначених для державної підтримки вугільної промисловості; одержуваних від приватизації майна державних підприємств в обсягах, що передбачаються Державною програмою приватизації на ці цілі ; що надходять як поворотні лізингові платежі, а також від резидентів і нерезидентів України і міжнародних фінансових організацій; інші джерела.
Поки ще цілком не урегульовані питання контролю за цільовим використанням коштів фонду і своєчасного повернення цих коштів. Необхідна розробка статутних документів організаційних структур, основних суб'єктів використання лізингового фонду, порядку використання лізингового фонду, бізнес-плана або техніко-економічного обгрунтування, документів, що регулюють лізинговий процес, методики розрахунку платежів, системи моніторингу угоди.
З усіх вищенаведених джерел інвестицій реально в даний час джерелом являються тільки кошти що виділяються з держбюджету. Динаміка інвестицій у вугільну промисловість подана в таблиці 1.3.
Таблиця 1.3 - Інвестиції в основний капітал (у порівняльних цінах, млн.грн) [ 13]
| 1985 | 1990 | 1995 | 1996 | 1997 | 1998 | |
| Вся промисловість | 17190 | 19088 | 6121 | 5055 | 4644 | 4540 |
| Вугільна промисловість | 2407 | 2682 | 1179 | 1009 | 901 | 835 |
| Нафтова промисловість | 395 | 410 | 326 | 280 | 165 | 170 |
| Газова промисловість | 1090 | 1164 | 288 | 475 | 681 | 660 |
Як видно з таблиці інвестиції у вугільну промисловість постійно зменшуються, у 1998 р вони склали 31,1 % рівня 1990 року. У зв'язку з ці необхідно з найбільшою ефективністю використовувати кошти які виділяються. Для цього необхідно розробляти інвестиційні проекти технічного переозброєння підприємств, що повинні розроблятися консалтінговими фірмами. Тільки в цьому випадку кошти будуть витрачатися більш ефективно і будуть вкладатися в найбільш вигідні проекти як для підприємств так і для держави.
Висновки. В даний час основним джерелом інвестицій у вугільну промисловість є бюджетне фінансування галузі (дотування). Найкращою формою залучення інвестицій у вугільну промисловість є лізинг, проте, у даний час ще не вирішені усі питання по його застосуванню. Впровадження лізингу у вугільній промисловості буде сприяти прискоренню технічного переозброєння підприємств галузі і на цій основі поліпшенню техніко-економічних показників її роботи. Але поки для найбільш ефективного використання коштів держбюджету необхідно розробляти і впроваджувати інвестиційні проекти технічного переозброєння підприємств вугільної промисловості. Кошти що виділяються повинні вкладатися в найбільш вигідні проекти. У свою чергу для оцінки цих інвестиційних проектів необхідно застосовувати методи оцінки ефективності інвестиційних проектів, що дозволять проранжувати наявні проекти, і вибрати найбільше привабливі з них. Виходячи з цього, необхідно розглянути існуючі на сьогоднішній день методи оцінки ефективності і вибрати найбільш точні і ефективні з нихдля вугільої промсловості.
У рамках даної науково-дослідної роботи мною були розглянуті тільки кількісні критерії (фінансово-економічні) прийняття інвестиційних рішень, що дозволяють вибрати з тих проектів , реалізація яких доцільна. Як було вже сказано, основним джерелом коштів по проектах буде державний бюджет, а всі проекти будуть спрямовані на технічне переозброєння вугільних підприємств.
У планово-адміністративній економіці існувала така методика визначення економічної ефективності капітальних вкладень, яка підлягала обов'язковому застосуванню в усіх галузях народного господарства. [14]
Методика містила коефіцієнт загальної (абсолютної) ефективності для оцінки капітальних вкладень у народне господарство. Цей показник у формалізованому вигляді визначався співвідношенням приросту чистого продукту до капітальних вкладень
, (2.1)де Еабс - коефіцієнт загальної (абсолютної) ефективності;
, - приріст чистого продукту;
К - капітальні вкладення, що призвели до приросту чистого продукту.
Далі у методиці відзначалось, що для оцінки вкладень у підприємство може бути використаний і показник рентабельності Ер:
, (2.2)де Ц - річна продукція в оптових цінах підприємства;
С - річна продукція по собівартості;
К - загальна сума капітальних вкладень (з урахуванням змін величини оборотних фондів).
При виборі кращого з існуючих варіантів для вирішення вже поставлених господарських завдань необхідно було визначити порівняльну економічну ефективність "проектованих і діючих підприємств, видів нової техніки і проектованих варіантів між собою" за формулами:
, (2.3)або
, (2.4)де К1 і К2 - капітальні вкладення за порівнюваними варіантами;
С1 і С2 - собівартість річної продукції;
Т - термін окупності додаткових капітальних вкладень;
Еп - коефіцієнт порівняльної ефективності.
Вибір варіантів може також проводитися виходячи з мінімального значення :
, (2.5)або
, (2.6)де і - номер варіанта;
Тн - галузевий нормативний термін окупності;
Ен - галузевий нормативний коефіцієнт ефективності.
Нормативні коефіцієнти порівняльної ефективності диференціювались за галузями у межах;
, (2.7)
, (2.8) (для окремих галузей 
)
Окремий параграф методики було присвячено особливостям визначення економічної ефективності нової техніки, для якої рекомендувалась виключно порівняльна оцінка.
Початковою величиною для встановлення суми коштів, виділених підприємству для преміювання робітників, за методикою брався ефект, що являє собою різницю зведених витрат ,
, (2.9) де 
- зведені витрати базового варіанта,
взятого для порівняння;
- зведені витрати нового оцінюваного варіанта.
У ринкових умовах самостійно ця методика не може застосовуватися тому, що основним її недоліком є те що вона не враховує зміну вартості коштів у часі , показники цієї методики відносяться до статичних.
В основі процесу прийняття управлінських рішень інвестиційного характеру в ринкових умовах лежать оцінка і порівняння обсягу можливих інвестицій і майбутніх грошових надходжень. Оскільки порівнювані показники відносять до різноманітних моментів часу, ключовою проблемою тут є проблема їхньої порівнянністі. Ставитися до неї можна по-різному в залежності від існуючих об'єктивних і суб'єктивних умов: темпу інфляції, розміру інвестицій і надходжень що генеруються , горизонту прогнозування, рівня кваліфікації аналітика і т.п.
Критерії,які використовуються в аналізі інвестиційної діяльності, можна розділити на дві групи в залежності від того, враховується або ні часовий параметр:
1 Засновані на дисконтованих оцінках ("динамічні" методи)[15]:
2 Засновані на облікових оцінках ("статистичні" методи):
Розглянемо ключові ідеї, що лежать в основі цих методів.
Цей метод заснований на зіставленні розмірів початкової інвестиції (IC) із загальною сумою дисконтованих чистих грошових надходжень, що генеруються нею протягом прогнозованого строку. Оскільки притік коштів розподілений у часі, він дисконтується за допомогою коефіцієнта r, який встановлюється аналітиком (інвестором) самостійно виходячи з щорічного відсотка повернення, який він хоче або може мати на капітал, що інвестується їм .
Припустимо, робиться прогноз, що інвестиція (IC) буде генерувати протягом n років, річні прибутки в розмірі P1, P2, ... , Рn. Загальний накопичений розмір дисконтованих прибутків (PV) і чистий приведений ефект (NPV) відповідно розраховуються по формулах:
, (2.10)
, (2.11)де Pt - Чистий грошовий потік у році t;
r - коефіцієнт дисконтування;
t = 0, 1, 2 ....T; T - термін закінчення проекту.
Чистий грошовий потік розраховується таким чином:
де Pn - прибуток, розрахований без урахування амортизаційних відрахувань;
Am - амортизаційні відрахування у періоді t;
Os - зміна потреби в оборотних коштах у періоді t;
Якщо: NPV > 0, то проект потрібно прийняти;
NPV < 0, то проект потрібно відкинути;
NPV = 0, то проект ні прибутковий, ні збитковий.
При прогнозуванні прибутків по роках необхідно, по можливості, враховувати усі види надходжень як виробничого, так і невиробничого характеру, що можуть бути асоційовані з даним проектом. Так, якщо по закінченні періоду реалізації проекту планується надходження засобів у виді ліквідаційної вартості устаткування або звільнення частини обігових коштів, вони повинні бути враховані як прибутки відповідних періодів.
Якщо проект припускає не разову інвестицію, а послідовне інвестування фінансових ресурсів протягом m років, то формула для розрахунку NPV модифікується в такий спосіб:
, (2.12)де i - прогнозований середній рівень інфляції.
Необхідно відзначити, що показник NPV відображає прогнозну оцінку зміни економічного потенціалу підприємства у випадку прийняття проекту, що розглядається. Цей показник адитивний у часовому аспекті, тобто NPV різноманітних проектів можна сумувати. Це дуже важлива властивість, що виділяє цей критерій із всіх інших і що дозволяє використовувати його в якості основного при аналізі оптимальності інвестиційного портфеля.
Під нормою рентабельності інвестиції (IRR) розуміють значення коефіцієнта дисконтування, при якому NPV проекту дорівнює нулю:
при якому
NPV = 0.Сенс розрахунку цього коефіцієнта при аналізі ефективності планованих інвестицій полягає у наступному: IRR показує максимально припустимий відносний рівень витрат, що можуть бути асоційовані з даним проектом.
Економічний сенс цього показника полягає в наступному: підприємство може приймати будь-які рішення інвестиційного характеру, рівень рентабельності котрих не нижче поточного значення показника CC (або ціни джерела коштів для даного проекту, якщо він має цільове джерело). Саме з ним зіставляється показник IRR, розрахований для конкретного проекту, при цьому зв'язок між ними такий.
Якщо: IRR > CC. проект варто прийняти;
IRR < CC, проект варто відкинути;
IRR = CC, проект ні прибутковий, ні збитковий.
Для розрахунку IRR застосовується метод послідовних ітерацій. Для цього вибираються два значення коефіцієнта дисконтування r1 < r2 таким чином, щоб в інтервалі (r1,r2) функція NPV=f(r) змінювала своє значення з "+" на "-" або "+". Далі застосовують формулу
, (2.13)де r1 - коефіцієнта дисконтування, при якому f(r1)>0;
r2 - значення коефіцієнта дисконтування, при якому f(r2)<0.
Точність розрахунків обернено пропорційна длині інтервалу (r1,r2), а найкраща апроксимація з використанням табульованих значень досягається у випадку, коли довжина інтервалу мінімальна (дорівнює 1%), тобто r1 і r2 - найближчі друг до друга значення коефіцієнта дисконтування, що задовольняють умовам (у випадку зміни знака функції з "+" на "-"):
Шляхом взаємної заміни коефіцієнтів r1 і r2 аналогічні умови виписуються для ситуації, коли функція змінює знак із "-" на "+".
Цей метод - один із самих простих і широко поширений у світовій практиці, не припускає часової упорядкованості грошових надходжень. Алгоритм розрахунку терміну окупності (PP) залежить від рівномірності розподілу прогнозованих прибутків від інвестиції. Якщо прибуток розподілений по роках рівномірно, то термін окупності розраховується розподілом одноразових витрат на розмір річного прибутку, обумовленого ними. При одержанні дрібного числа воно округляється убік збільшення до найближчого цілого. Якщо прибуток розподілений нерівномірно, то термін окупності розраховується прямим підрахунком числа років, протягом яких інвестиція буде погашена кумулятивним прибутком. Загальна формула розрахунку показника PP має вигляд:
при якому
Деякі спеціалісти при розрахунку показника PP усе ж рекомендують враховувати часовий аспект. У цьому випадку в розрахунок приймаються грошові потоки, дисконтовані по показнику "ціна" авансованого капіталу. Очевидно, що термін окупності збільшується.
Індекс рентабельності (PI) розраховується по формулі
, (2.14)де PI - індекс доходності інвестицій;
IC - дисконтована сума інвестиційних витрат.
Якщо: РI > 1, то проект варто прийняти;
РI < 1, то проект варто відкинути;
РI = 1, то проект ні прибутковий, ні збитковий.
На відміну від чистого приведеного ефекту індекс рентабельності є відносним показником. Завдяки цьому він дуже зручний при виборі одного проекту з ряду альтернативних, що мають приблизно однакові значення NPV, або при комплектуванні портфеля інвестицій із максимальним сумарним значенням NPV.
Висновки До останнього часу розрахунок ефективності капіталовкладень виконувався переважно з "виробничої" точки зору і мало відповідав вимогам, запропонованим фінансовими інвесторами:
Тому для оцінки фінансової ефективності проекту доцільно застосовувати так звані "динамічні" методи, засновані переважно на дисконтуванні грошових потоків проекту, що виникли у ході реалізаціїЗастосування дисконтування дозволяє відбити основний принцип "завтрашні гроші дешевше сьогоднішніх" і врахувати тим самим можливість альтернативних вкладень по ставці дисконту. Загальна схема всіх динамічних методів оцінки ефективності в принципі однакова і грунтується на прогнозуванні позитивних і негативних грошових потоків на плановий період і зіставленні отриманого сальдо грошових потоків, дисконтованого по відповідній ставці, з інвестиційними витратами. У той же час у сукупності з динамічними методами можна застосовувати і статичні, проте для найбільш ефективного їхнього застосування необхідно усунути всі протиріччя між ними.
Використання динамічних методів на практиці сполучено з рядом допущень, виконати які на практиці достатньо складно. Розглянемо дві найбільше очевидних перешкоди.
По-перше, потрібно вірно оцінити не тільки обсяг початкових капіталовкладень, але і поточні витрати і надходження на весь період реалізації проекту. Вся умовність подібних даних очевидна навіть в умовах стабільної економіки з передбаченими рівнем і структурою цін і високим ступенем вивченості ринків.
По-друге, для проведення розрахунків із використанням динамічних методів використовується передумова стабільності валюти, у якій оцінюються грошові потоки. На практиці ця передумова реалізується за допомогою застосування порівняних цін (із можливим наступним коригуванням результатів з урахуванням прогнозних темпів інфляції) або використання для розрахунків стабільної іноземної валюти. Другий засіб більш доцільний у випадку реалізації інвестиційного проекту разом із закордонними інвесторами. Безумовно, обидва ці способи далекі від досконалості: у першому випадку поза полем зору залишаються можливі зміни структури цін; у другому, крім цього, на кінцевий результат впливає також зміна структури валютних і гривневих цін, інфляція самої іноземної валюти, коливання курсу і т.п.
У цьому зв'язку виникає питання про доцільність застосування динамічних методів аналізу виробничих інвестицій узагалі: адже в умовах високої непевності і при прийнятті різного роду допущень і спрощень результати відповідних обчислень можуть виявитися ще більш далекі від істини. Слід зазначити, проте, що метою кількісних методів оцінки ефективності є не ідеальний прогноз розміру очікуваного прибутку, а, у першу чергу, забезпечення можливості порівняння аналізованих проектів із погляду ефективності, виходячи з деяких об'єктивних критеріїв і критеріїв,які перевіряються, і підготування тим самим основи для прийняття остаточного рішення.
Аналіз розвитку і поширення динамічних методів визначення ефективності інвестицій доводить необхідність і можливість їхнього застосування для оцінки інвестиційних проектів. Тим більше важливий динамічний аналіз інвестиційних проектів у діяльності фінансового інституту, орієнтованого на одержання прибутку й альтернативного вкладення коштів , що має численні можливості.
Нарешті, заходи щодо оцінки ризику інвестування і застосування методів урахування невизначеності у фінансових розрахунках, що дозволяють зменшити вплив невірних прогнозів на кінцевий результат і тим самим збільшити ймовірність правильного рішення, можуть істотно підвищити обгрунтованість і коректність результатів аналізу.
З усього різноманіття динамічних методів розрахунку ефективності інвестицій найбільше відомі і часто застосовуються на практиці метод оцінки внутрішньої норми рентабельності проекту і метод оцінки чистого приведеного доходу від реалізації проекту. Крім того, є ряд спеціальних методів. Слід зазначити, що із наведених критеріїв вибору інвестиційних проектів найбільш доцільним є критерій NPV. Основна причина цього полягає у тому, що NPV - це абсолютний показник, IRR - відносний.
Основні аргументи на користь критерію NPV: він дає ймовірнісну оцінку прирощення капіталу підприємства у випадку прийняття проекту; критерій повною мірою відповідає основній меті діяльності керівногоперсоналу ,що полягає у нарощуванні економічного потенціалу підприємства; йому притаманна властивість адитивності, що дає можливість складати значення показника за різними проектами і використовувати агреговану величину для оптимізації інвестиційного проекту.
Метод NPV у той же час не дає цілком задовільних результатів у таких крайніх випадках, як: вибір між проектами з різними інвестиційними витратами; вибір між проектами з більшою NPV і тривалим терміном реалізації і проектом із меншою NPV і коротким терміном реалізації.
Показник терміна окупності інвестиції дуже простий у розрахунках, водночас він має ряд недоліків, що необхідно враховувати в аналізі: він не враховує вплив прибутків останніх періодів; оскільки цей метод заснований на недисконтованих оцінках, він не робить різниці між проектами з однаковою сумою кумулятивних прибутків, по різноманітним розподілом її по роках; даний метод не є адитивним; якщо у процесі капіталовкладень показник NPV буде змінювати свій знак , то ми отримаємо декілька показників IRR.
Існує ряд ситуацій, при яких застосування методу, заснованого на розрахунку терміна окупності витрат, може бути доцільним. Зокрема, це ситуація, коли керівництво підприємства в більшому ступені стурбовано рішенням проблеми ліквідності, а не прибутковості проекту - головне, щоб інвестиції окупилися і якомога швидше. Метод також гарний у ситуації, коли інвестиції сполучені з високим ступенем ризику, тому чим коротше термін окупності, тим менше ризикованим є проект. Така ситуація характерна для галузей або видів діяльності, яким властива велика ймовірність достатньо швидких технологічних змін.
Основною проблемою, пов'язаною з використанням IRR і NPV ,є те, що ці два методи конфліктують між собою, тобто при оцінці двох інвестиційних проектів вони можуть давати протилежні результати.
Для усунення цієї проблеми необхідно скористатися різновидом показника IRR - модифікованою внутрішньою нормою прибутку (MIRR). [16] Модифікована внутрішня норма прибутку - це ставка доходу , при котрій кінцева вартість надходжень від проекту дорівнює поточної вартості інвестиційних витрат. Вона визначається по формулі:
, (2.15)де CIFt - надходження від проекту (позитивні грошові потоки без інвестиційних витрат);
COFt - інвестиційні витрати по проекту.
Така зміна у порядку розрахунку внутрішньої норми прибутку позбавила показник IRR усіх властивих йому перерахованих вище недоліків. І головне, показники MIRR і NPV не конфліктують між собою , а дають однозначні оцінки у відношенні пріоритетності проектів.
Розглянемо також області застосування методів NPV і IRR. [17]
Коректне використання NPV-методу можливо тільки при дотриманні ряду умов: Обсяг грошових потоків у рамках інвестиційного проекту повинний бути оцінений для всього планового періоду і прив'язаний до визначених тимчасових інтервалів. Грошові потоки в рамках інвестиційного проекту повинні розглядатися изольовано від іншої виробничої діяльності підприємства, тобто характеризувати тільки платежі і надходження, безпосередньо пов'язані з реалізацією даного проекту. Принцип дисконтування, який застосовується при розрахунку чистого приведеного прибутку, з економічної точки зору припускає можливість необмеженого залучення і вкладення фінансових коштів по ставці дисконту. Використання методу для порівняння ефективності декількох проектів припускає використання єдиної для всіх проектів ставки дисконту і єдиного тимчасового інтервалу (як правило, найбільший термін реалізації з усіх проектів).
При розрахунку NPV, як правило, використовується постійна ставка дисконтування, проте в залежності від обставин (наприклад, очікується зміна рівня процентних ставок) ставка дисконтування може диференціюватися по роках.
При аналізі умов застосування IRR-методу в літературі виділяються два типи інвестиційних проектів: чисті інвестиції (pure investments), і змішані (mixed investments).
Під чистими інвестиціями розуміються інвестиції, що не потребують проміжних капіталовкладень, а отримані від реалізації проекту кошти направляються на амортизацію вкладеного капіталу і у доход. Нормальною ознакою чистих інвестицій є характер динаміки сальдо грошових потоків: до певного моменту часу тільки негативні сальдо (тобто перевищення витрат над прибутками), а потім - тільки позитивні сальдо (чистий прибуток), причому підсумкове сальдо грошових потоків повинно бути позитивним (тобто проект повинний бути номінально прибутковим).
Формальною ознакою змішаних інвестицій є чергування позитивних і негативних сальдо грошових потоків у ході реалізації проекту.
Однозначне визначення показника IRR стає неможливим, а застосування IRR- методу для аналізу змішаних інвестицій - недоцільним. Ефективність змішаних інвестицій розраховується за допомогою застосування NPV-методу або одного зі спеціальних методів розрахунку ефективності. Тому, говорячи далі про IRR- метод, буде матися на увазі аналіз тільки чистих інвестицій.
Цей критерій також орієнтований у першу чергу на урахування можливостей альтернативного вкладення фінансових коштів, оскільки він показує не абсолютну ефективність проекту як таку (для цього було б достатньо позитивної ставки IRR), а відносну - у порівнянні з операціями на фінансовому ринку.
Показник IRR може застосовуватися також і для порівняння ефективності різноманітних інвестиційних проектів між собою. Проте тут простого зіставлення значень внутрішньої норми рентабельності порівнюваних проектів може виявитися недостатньо. Зокрема, результати, отримані при порівнянні ефективності інвестиційних проектів за допомогою NPV- і IRR-методів, можуть призвести до принципово різноманітних результатів. Це обумовлено такими обставинами: для досягнення абсолютної порівнянністі проектів необхідно застосування т.зв. додаткових інвестицій, що дозволяють усунути різниці в обсязі інвестованого капіталу і термінах реалізації проектів. додаткових інвестицій, що дозволяють усунути розходження в обсязі інвестованого капіталу і термінах реалізації проектів. При використанні NPV-методу передбачається, що додаткові інвестиції також дисконтуються по базовій ставці відсотка i, у той час як використання IRR-методу припускає, що додаткові інвестиції також мають прибутковість, рівній внутрішній нормі рентабельності аналізованого проекту і котра явно вище, чим базова ставка дисконту .
На практиці порівняльний аналіз інвестиційних проектів проводиться в більшості випадків за допомогою простого зіставлення значень внутрішніх норм рентабельності. Незважаючи на певну теоретичну некоректність, такий підхід дозволяє усунути вплив суб'єктивного вибору базової ставки відсотка на результати аналізу. Дійсно, основна мета використання інструментарію додаткових інвестицій полягає в спробі узгодити результати порівняльного аналізу за допомогою застосування NPV- і IRR-методів, точніше, прив'язати друге до першого, оскільки при такому підході пріоритет має чистий приведений доход проекту. Крім того, застосування інструмента додаткових інвестицій коректно тільки у випадку порівняльного аналізу альтернативних, або взаємовиключних, проектів, що ще більш звужує область його застосування і робить цілком негожим для аналізу інвестиційної програми.
У цілому в порівнянні з NPV-методом використання показника внутрішньої норми рентабельності пов'язано з великими обмеженнями. По-перше, для IRR-методу дійсні всі обмеження NPV-методу, тобто необхідність ізольованого розгляду інвестиційного проекту, необхідність прогнозування грошових потоків на весь період реалізації проекту і т.д. По-друге, сфера застосування IRR-методу обмежена тільки областю чистих інвестицій.
Урахування чинника ризику й інфляції може здійснюватися за допомогою коригування коефіцієнта дисконтування.
З проблемою коректного визначення розміру коефіцієнта дисконтування (або, як іноді його називають, ставки дисконту, альтернативних витрат або необхідної норми доходності) зіштовхується кожний фінансовий аналітик при обчисленні поточної вартості майбутніх грошових потоків.
Які ж основні підходи до визначення ставки дисконтування?
Перший підхід заснований на моделі оцінки доходності активів (capital asset pricing model - CAPM), теоретичної моделі, розробленої для пояснення динаміки курсів цінних паперів і забезпечення механізму, за допомогою якого інвестори могли б оцінювати вплив інвестицій у гадані цінні папери на ризик і доходність їхнього портфеля.
Відповідно до моделі необхідна норма доходності (ставка дисконтування, альтернативні витрати) для будь-якого виду інвестицій залежить від ризику, пов'язаного з цими вкладеннями, і визначається вираженням:
де Rf - доходність безризикових активів;
Rm - середньоринкова норма прибутку;
b - коефіцієнт (вимірювач ризику вкладень).
Ця модель виведена її автором - У. Шарпом при цілому ряді допущень, основними з який є припущення про наявність ефективного ринку капіталу і доконаної конкуренції інвесторів.
Таким чином, відповідно до цієї моделі необхідна норма доходності дорівнює доходності альтернативних безризикових вкладень для інвестицій із нульовим рівнем ризику (b = 0), середньоринковій нормі прибутку, якщо ризик вкладень дорівнює середньоринковому (b = 1), а також може бути більше або менше Rm (при відповідних значеннях b).
Другий підхід до визначення розміру ставки дисконту пов'язаний з обчисленням поточної вартості безборгового грошового потоку (debt free cash flow), який часто використовується інвесторами, які аналізують величину грошового потоку, який генерується компанією ,і який може бути використаний для фінансування нових проектів, у тому числі покупку або злиття компаній, що фінансуються за допомогою позикових засобів. Для його обчислення застосовують величину вартості капіталу, який використовується компанією для фінансування своєї діяльності. Оскільки в такому фінансуванні беруть участь як власні, так і позикові кошти, то в якості величини <загальної> вартості капіталу виступає середньовиважена вартість капіталу (weighted avera- ge cost of capital - WACC). Обчислюється середньовиважена вартість капіталу по формулі:
де ri - вартість i-го джерела капіталу;
Vi/V - частка i-го джерела в загальному притягнутому капіталі (по ринковій вартості).
Зрозуміло, що доходність нового інвестиційного проекту повинна бути вище, чим величина WACC (інакше нема сенсу його реалізовувати, оскільки він понизить загальну вартість компанії), тому логічно використовувати WACC у якості ставки дисконту.
І, нарешті, при третьому підході до визначення величини альтернативних витрат використовують званий метод кумулятивної побудови. Відповідно до цього підходу до величини безризикової ставки прибутку добавляються премії за різноманітні види ризику, пов'язані з конкретним інвестуванням. Звичайно конкретна величина премії за кожний із видів ризику визначається експертним шляхом у ймовірному інтервалі від 0 до 5%.
Застосування методу CAPM для визначення ставки дисконту в Україні не можливо по таких причинах: важко визначити доходність безризикових цінних паперів (звичайно беруться державні цінні папери) з аналогічним досліджуваному проекту обрієм інвестування; немає репрезентативних баз даних, що дозволяють коректно визначити галузеві ризики ( необхідно для визначення коефіцієнтів b).
При використанні WACC у якості ставки дисконту виникають такі дві основні проблеми: WACC відображає поточну вартість сукупності джерел, які використовуються для фінансування звичайних для даної компанії капіталовкладень, і при виході за рамки звичайної для організації діяльності інвестиції піддаються абсолютно іншим ризикам, ніж "нормальні", у зв'язку з чим WACC не може використовуватися в якості необхідної норми доходності, тому що не враховує розходження в ризиках різних інвестицій; якщо масштаб інвестицій настільки великий, що істотно змінює структуру фінансових джерел компанії, то WACC також не може у якості ставки дисконту.
Але навіть якщо мова йде про звичайні капіталовкладення, то й у цьому випадку інвестиції можуть припускати різноманітний ступінь ризику. Так, капіталовкладення, пов'язані із заміною устаткування, як правило, меньш ризиковані, ніж інвестиції, зроблені з метою освоєння нових видів продукції. При оцінці економічної ефективності в цьому випадку можна розглядати середньовиважену вартість капіталу компанії як мінімально припустиме значення величини альтернативних витрат, збільшуючи необхідну норму прибутковості в залежності від характеру капіталовкладень. Таким чином, фактично в даному випадку при визначенні ставки дисконту використовуються експертні оцінки, що вносить у цей процес елемент суб'єктивізму. Цілком заснований на застосуванні експертних оцінок використовуваний для визначення величини коефіцієнта дисконтування метод кумулятивної побудови, а це означає, що до нього повною мірою відноситься зроблене вище зауваження з приводу суб'єктивності одержуваного значення ставки дисконту (оцінка чинників ризику індивідуальна і розрізняється у різних інвесторів).
Отже, виходить, що, яким би методом ми не спробували визначити величину коефіцієнта дисконтування, завжди може виникнути (і виникає) ситуація, при якій цей самий коефіцієнт розрізнений для різних інвесторів.
Яке ж значення ставки порівняння вважати коректним і яким методом для його визначення варто користуватися, якщо усі з перерахованих вище способів несуть у собі елемент невизначеності?
Висновки. Критерій прийнятності величини необхідної норми доходності - вона повинна задовольняти обидві сторони, що беруть участь в угоді, тобто фінансовий аналітик, проводячи відповідні розрахунки, завжди повинний чітко уявляти собі, якими критеріями буде керуватися його візаві, оцінюючи угоду зі своєї сторони.
Це спричиняє за собою необхідність аргументованого обгрунтування методу, який застосовується для визначення ставки дисконту і значень параметрів,що використовуються; урахування підходів, якими може керуватися партнер по угоді при визначенні її ціни, а також проведення альтернативних розрахунків ставки дисконту при спробі провести угоду з партнерами, для котрих ця величина може мати різноманітне значення.
Вибір коректного значення коефіцієнта дисконтування повинний, безумовно, базуватися на основних теоретичних підходах до його визначення. Проте мистецтво фінансового аналітика, що займається оцінкою інвестиційного проекту, пакета цінних паперів або діючого бізнесу, полягає в його умінні врахувати як характерні риси конкретного об'єкта, що оцінюється, так і реальні умови проведення угоди (характер і форма "оплати" майбутніх економічних вигод, що одержуються інвестором або кредитором, його альтернативні витрати і т.д.).
Додаткові зусилля, витрачені на проробку зазначених нюансів, забезпечать аналітику, що виконав її, більш сильні позиції під час переговорів про ціну угоди з майбутнім інвестором.
У результаті виконання науково - дослідницької роботи можна зробити такі висновки.
Інвестування являє собою один із найбільш важливих аспектів діяльності будь-якого підприємства. Головним напрямком попереднього аналізу є визначення показників можливої економічної ефективності інвестицій, тобто віддачі від капітальних вкладень, що передбачається проектом. Як правило, у розрахунках приймається в увагу часовий аспект вартості грошей.
При аналізі інвестиційних проектів виходять із певних допущень. По- перше, із кожним інвестиційним проектом прийнято зв'язувати грошовий потік. Частіше усього аналіз ведеться по роках. Передбачається, що усі вкладення здійснюються наприкінці року, хоча в принципі вони можуть здійснюватися протягом ряду наступного років. Приток (відтік) коштів відноситься до кінця чергового року.
Показники, які використовуються при аналізі ефективності інвестицій, можна підрозділити на засновані на дисконтованих оцінках і засновані на облікових оцінках. Показник чистого приведеного доходу характеризує сучасну величину ефекту від майбутньої реалізації інвестиційного проекту. На відміну від показника NPV індекс рентабельності є відносним показником. Він характеризує рівень прибутків на одиницю витрат, тобто ефективність вкладень. Економічний зміст критерію IRR полягає в наступному: IRR показує максимально припустимий відносний рівень витрат по проекту.
При оцінці ефективності капітальних вкладень варто обов'язково враховувати вплив інфляції. Це досягається шляхом коригування елементів грошового потоку або коефіцієнта дисконтування на індекс інфляції. Точно такий же принцип покладений в основу методики урахування ризику.
Підводячи підсумок, хочеться відзначити, що застосування будь-яких, навіть самих витончених, методів не забезпечить повної передбачуваності кінцевого результату, тому основною метою використання запропонованої вище схеми є не одержання абсолютно точних результатів ефективності реалізації проекту і його ризикованості, а зіставлення запропонованих до розгляду інвестиційних проектів на основі уніфікованого підходу з використанням по можливості об'єктивних показників і показників, які можна перевірити, і упорядкування щодо більш ефективного і щодо менш ризикованого інвестиційного портфеля.
1. Инвестиционная политика в стабильном экономическом развитии/ И.Лукинов// Экономика Украины - № 10, - 1999г.
2. Статистичний щорічник України// Київ - 1995р.
3. Статистичний щарічник України// Київ - 1997р.
4. Направления инвестиционной политики в промышленности / Н.Чумаченко// Экономика Украины - № 11, - 1999г.
5. Источники и структура капитальных вложений/ Н.Герасемчук// Экономика Украины - №12, - 1998г.
6. А.А.Пересада Інвестиційний проес в Україні/ К., "Лібра", - 1998, с.272.
7. І.Лукінов Економічні аспекти формування інвестиційного клімату в Україні/ Вістник Тернопольскої академії народного господарства// спецвипуск №1, - 1997р.
8. Уголь Украины - № 8, - 1999г.
9. А.Н. Лысенко, Итоги работы угольной промышленности Украины в 1999г. и перспективы на 2000 г.// Уголь Украины №1, - 2000 г.
10. В.Г. Хамуляк Вугілля - головний енергоносій//Уголь Украины - №8, - 2000 г.
11. Ляшенко В.М., Бережной В.В. Использование лизинга в развитии предпринимательства и инвестиционной сферы за рубежом / ИЭП НАН Украины; Академия экономических наук Украины; Институт рыночных технологий. - Донецк: Б. И., 1997
12. Мосийчук В. Мировая практика проведения лизинговых операций и проблемы ее внедрения в Украине // Экономика Украины . - 1995. - №3.
13. Статистичний щорічник України 1998р. с.219
14. Гойко А.Ф. Методи оцінки ефективності інвестицій та пріоритетні напрямки їх реалізації. - Київ: ВІРА-Р,1999. - 320 стор.
15. Ковалев В.В. Методы оценки инвестиционных проектов. Москва, Финансы и статистика, 2000г.
16. Ю.Великий Проблемы оценки эффективности инвестиций // Бізнес - Информ - №13-14, -1998, с.91
17. Норткотт Д. Принятие инвестиционных решений. - М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1997. - 247 с.
| |Главная страница| | |Электронная библиотека| | |Список ссылок| |